З давніх часів свійські тварини є невід’ємною складовою життя людини. Як компонент природного середовища тваринний світ становить для суспільства господарський інтерес, є об’єктом мисливського та рибного промислу та джерелом лікарняної і технічної сировини. На жаль, руйнування середовища існування тварин призводить до скорочення чисельності багатьох їх видів, і тим самим зменшується розмаїття живих організмів в цілому. Питання правового регулювання статусу тварин та їх охорони є актуальним не лише для вирішення економічних та екологічних проблем сьогодення. Ця тема досить тісно пов’язана із принципами моралі та гуманізму, які у сучасному суспільстві розцінюються як основоположні засади будь-якої людської діяльності.

У ст. 1 ЗУ «Про ветеринарну медицину» зазначено, що поняттям «тварини» охоплюються ссавці, свійська птиця, птахи, бджоли, комахи, риби, ракоподібні, молюски, жаби, амфібії та рептилії [1]. Тобто до цієї категорії відносяться усі живі організми окрім рослин, грибів та бактерій.