Дерегуляція та розвиток підприємництва визначені одним з першочергових пріоритетів,реформ, реалізація яких має забезпечити розвиток нашої держави відповідно до Стратегії сталого розвитку «Україна -2020», затвердженої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015. 18 березня 2015 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 357-рбуло затверджено План заходів щодо дерегуляції господарської діяльності. У Витягу з аналітичної доповіді до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році» зазначається, що «державна політика дерегуляції є одним з основних елементів практичної імплементації нової моделі розвитку України та невід’ємною складовою частиною європейської інтеграції. В українських реаліях дерегуляція – не самоціль, а необхідний інструмент, місією якого є кардинальне поліпшення бізнес-клімату (а зрештою – інвестиційного клімату) в Україні, чинник створення нових робочих місць та підвищення якісних стандартів життя»[1]. При цьому, про можливі випадки державного регулювання господарської діяльностіта його підстави не згадується.

В той же час чинне законодавство України, зокрема, кодифікований закон – Господарський кодекс України визначає, що держава застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку (ч.1 ст.12 ГК). Враховуючи те, що стаття 12 присвячена саме засобам державного регулювання господарської діяльності, можна вважати, що це положення є переліком завдань, які мають бути виконані в процесі державного регулювання господарської діяльності.