Динамічний розвиток економічних відносин у всьому світі постійно спричиняє зміни у всіх сферах суспільних відносин, особливо на ринку праці. В свою чергу будь-які зміни загальних тенденцій на світовому ринку праці породжують виникнення нових форм правовідносин, тобто нових об’єктів регулювання з подальшою необхідністю правової регламентації та законодавчого закріплення.

Світові міграційні процеси та високий процент вивільненого населення протягом перших п'яти років після Другої світової війни створили умови для ініціювання Міжнародною організацією праці прийняття Конвенції, яка мала врегулювати становище найманих працівників та сприяти їх працевлаштуванню. Прийняття Конвенції МОП № 96 «Про платні бюро найму» і стало передумовою появи так званого аутстаффінгу (від англ. «out» - поза + «staff» - штат) [1 с.19]. На додачу до зазначеної Конвенції Міжнародна організація праці 19 червня 1997 року прийняла Конвенцію № 181 «Про приватні агентства зайнятості» та Рекомендацію № 188 до неї. Саме ці два міжнародні акти визначають основні засади реалізації аутстаффінгу. На жаль жоднен з них не був ратифікований Україною.