Наприкінці ХІХ ст. провідну роль у боротьбі за українську державницьку ідею відіграють представники нової генерації, виховані на ідеології безкомпромісного українського націоналізму, які вже не задовольнялися культурницькою діяльністю, а прагнули здобути для України всю повноту національних та політичних прав. Вони йшли поруч з російським визвольним рухом, але своїм шляхом, у рамках власних національних політичних організацій. Ці новостворені об'єднання та партії спромоглися закласти міцне та надійне підґрунтя для подальшої практичної боротьби національно-патріотичних сил за створення суверенної Української держави.

Першою такою українською політичною організацією, що стояла на засадах повної самостійності України, було «Братство тарасівців» — нелегальна студентська організація, створена в Полтаві в 1891 р. її учасники дали клятву на могилі Т. Шевченка всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря. Засновниками цього патріотичного українського об'єднання були L Липа, М. Міхновський та В. Шемет, а його активними членами — відомі письменники та науковці М. Коцюбинський, Б. Грінченко, В. Самійленко, М. Вороний, М. Кононенко, В. Боровик, Є. Тимченко, В. Боржковський та ін. За словами І. Липи, «святая святих для тарасівців була самостійна Україна, іншої України ніхто з тарасівців собі не уявляв» [2, c. 207].