Єдиним джерелом формування права в період монархії в Стародавньому Римі є імператорські конституції. Імператорські конституції були не систематизовані, знаходились в різних архівах. Юристи повинні були їх розшукувати, це вимагало багато зусиль та часу.

Виникла необхідність створення збірника імператорських конституцій. Перший збірник створив юрист Papirius Justus, який об’єднав конституції Марка Аврелія у 20 книгах. Конституції від імператора Адріана до імператора Діоклетіана (196-295 рр.) були зібрані Gregorius в Codex Gregorianus, який мав поділ на книги, титули та хронологічний порядок. Конституції, які були видані після iмператора Діоклетіана, включили в Codex Hermogenianus (312-324 рр.). Це були спроби приватних осіб кодифікувати імператорські конституції.

Імператор Феодосій II створив дві комісії з метою кодифікації імператорських конституцій. Результатом роботи став Codex Theodosianus, який був опублікований в 438 р. та включав конституції від Константина до року видання. Codex Theodosianus містив норми приватного та публічного права, поділявся на 16 книг, книги поділялися на титули.

Конституції, видані після 438 р., отримали назву novallae leges.