Цілі розвитку тисячоліття, прийняті світовим співтовариством у 2000р., проголосили забезпечення гендерної рівності одним із пріоритетів міжнародного розвитку та індикатором соціально-економічного розвитку країни.

На сучасному етапі розвитку жінки та чоловіки формально отримали рівні права, які суспільство прагне закріпити та розвинути. Проте, міжнародні оцінки загального становища жінок в Україні демонструють, що вони відчувають дискримінацією у багатьох сферах життя. Індекс гендерної рівності ПРООН від 2014 р., який вимірює «ступінь, до якої національні досягнення в галузі репродуктивного здоров’я, розширення прав і можливостей та участі на ринку праці нівелюють гендерною нерівністю», дає Україні 0,326 балів з рейтингом 83-ї з 187 оцінюваних країн. Звіт Всесвітнього економічного форуму «Глобальний гендерний розрив» від 2014 р., що вимірює гендерний розрив участі в економіці, політичному житті, освіті та охороні здоров’я, віддає Україні 56-е місце зі 142 країн з оцінкою 0,706. Ці факти підтверджують помітний розрив між чоловіками та жінками в різних сферах життя. Для України така ситуація є проблематичною з огляду на те, що з загального населення близько 42,8 млн. людей, які проживають в Україні, біля 23 млн. або 53,7% становлять жінки [13].