Проблематика, порушена ще за часів зародження перших гуманістичних ідей, не має свого вирішення й до нині. Смертна кара як найвища міра покарання має як деякі переваги так і певні недоліки – дискусія сьогодення, у контексті сучасного прагнення більшості держав до створення найбільш справедливої системи права, завершиться не скоро, та й чи завершиться взагалі? Існує чимало досліджень, написано значну кількість праць, безліч статей, але, незважаючи на це, все одно суспільство не має одностайної відповіді.

Запровадження змін до пенітенціарної системи України зобов’язує до детального аналізу її генезису та розвитку на усіх етапах державотворення. Достеменно не відомо з якого моменту на українських землях почалось застосовування смертної кари, яка за часів Руської держави зумовлювалась звичаєвим правом і не мала закріплення в основному законі - «Руській правді», де висвітлювався тільки принцип «кровної помсти». [1, с.64]. Значний крок для удосконалення цієї галузі зробили представники Запорізької Січі. Вони мали досить серйозні покарання (серед яких є смертна кара), що пояснюється військовим устроєм їх життя. Систематично почали застосовувати інститут смертної кари після поширення Литовських статутів на українські землі, зокрема він діяв й за часів Гетьманщини. Наступний етап розпочинається насадженням російського законодавства, а саме запровадження Зводу законів Російської імперії 1842р., згідно з яким, продовжуючи традиції Литовських статутів смертна кара поділялась на просту та кваліфіковану. За Жовтневої революції1917р. Декретом було, де-юре, скасовано інститут найвищої міри покарань, однак, незважаючи на це, де-факто він залишався та, згодом, набувши легітимної сили поступово збільшував кількість складів злочинів, санкцією яких передбачалась смертна кара.