Якщо дослідити багато різних випадків,учасниками яких є жертва та агресор, то у результаті ми зможемо побачити,що поведінку людей,які виступають у ролі жертви неможливо передбачити. Поняття "стокгольмський синдром" показує нам лише одну із багатьох моделей такої поведінки заручника,яка полягає у тому,що жертва починає проявляти симпатію до загарбника, який тримає її,при цьому активно піддаючись його впливу та промовам.

Стокгольмський синдром - це термін психології, що описує захисно-несвідомий травматичний зв'язок, взаємну або односторонню симпатію, що виникає між жертвою і агресором у процесі захоплення, викрадення та / або застосування (або загрози застосування) насильства. Під впливом сильного шоку заручники починають співчувати своїм загарбникам, виправдовувати їх дії, і в кінцевому рахунку ототожнювати себе з ними, переймаючи їх ідеї і вважаючи свою жертву необхідної для досягнення «загальної» мети.[1 c.239]