Сучасний етап розвитку суспільства характеризується докорінними трансформаціями, змінами у всіх сферах соціальної дійсності. Наразі активно досліджуються питання, що пов’язані з криміногенним станом в Україні та криміналізацією суспільства. Адже найбільш важливими напрямками діяльності держави є охорона прав і свобод громадян від будь-яких злочинних посягань. Злочини дефінуються як найбільш соціально небезпечні діяння, оскільки є причиною нанесення суттєвої шкоди соціальним благам та розвитку суспільних відносин. Причинами погіршення криміногенної ситуації в Україні можна визначити соціальну та економічну кризи, які залишаються на рівні невирішеності. Також, іншою важливою причиною є неефективна діяльність держаних органів у напрямку протидії криміналізації українського суспільства. Такий стан речей надає вирішенню питання злочинності пріоритету серед інших соціальних проблем.

У статті 11 Кримінального Кодексу України зазначається, що «злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину» [3]. Але формальне і звичне правове визначення не надає можливості пізнання істинної сутності злочину. Є.Б.Кургузкіна дуже влучно зазначає: «осягнення справжнього поняття злочину не може повною мірою лежати в межах юридичної науки і повинно виходити за її межі» [4, c. 77]. Таке твердження відбиває ідею Г.Гегеля про те, що юридична наука як наука про позитивне право не займається змістом права і, відповідно, не сенсом злочинного, а тим, що в даному місці і в даний час відповідним владно-авторитетним чином встановлено як закон. Отже, кримінальне право як юридична наука у своєму підході до розуміння злочинного походить не з розуму, а з авторитету, тобто владного встановлення [5].