Розмір шрифту: 

Історичні корені Євросоюзу сягають Другої світової війни. Після Другої світової війни ряд західноєвропейських країн поставив перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеграції. Інтеграція була єдиною відповіддю, яку знайшли європейські політики та дипломати 50-х років XX сторіччя. В період 1945-1950 років кілька мужніх державних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілль, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи увійти у нову еру. Головною причиною виникнення Європейського Союзу стала відчутна потреба країн Старого світу в об’єднанні. Але об’єднанні не поодиноких країн, а більшості, спільна діяльність яких могла б дати позитивний результат та черговий поштовх для розвитку їх економіки. В основі діяльності ЄС були 4 угоди: Угода про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС). Підписана 18 квітня 1952р. в Парижі, набрала чинності 23 липня 1952 року, втратила чинність 23 липня 2002року; Угода про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) – підписана 25 березня 1957 р., набрала чинності з 1 січня 1958р.; Угода про створення Європейської агенції з атомної енергетики (Євроатом) , підписана в Римі разом з ЄЕС. На ці дві угоди часто посилаються як на „Римські угоди”. Коли вживається термін „Римська угода”, мається на увазі лише ЄЕС; Угода про Європейський Союз (ЄС), підписана в Маастрихті 7 лютого 1992р., набрала чинності 1 листопада 1993р. [1] Маастрихтська угода створила нову структуру – Європейський Союз (ЄС). ЄС сьогодні – це прогресивна структура, і вступ до неї шляхом впровадження значної кількості реформ, є значним поштовхом у розвитку економіки та інших сфер діяльності.