Принцип всебічного захисту цивільних прав та інтересів є одним з центральних у системі принципів вітчизняного цивільного права. Згідно ч.5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань [1, 141]. Цивільний кодекс також передбачає статті, що забезпечують захист прав та інтересів осіб. Таким чином, у статті 19 ЦК України врегульовано право суб’єктів самостійно захищати свої цивільні права та права інших осіб від порушень і протиправних посягань [2, 356]. Якщо звертатись саме до українського цивільного законодавства, то тут існує дискусія між науковцями щодо суб’єктів, об’єктів самозахисту, правової природи права на самозахист, умов та підстав виникнення правомірності застосування способів самозахисту. Самозахист, як форма захисту, є найдавнішим і найбільш традиційним елементом захисту цивільних прав. Як відзначав з цього приводу Г. Кельзен: «У первісному суспільстві діяв принцип самодопомоги, за яким реалізація санкції за правопорушення була децентралізованою. Вона довірялася індивідам, інтереси яких постраждали внаслідок правопорушення» [3, 79]. Самозахист особи є важливим тому, що таким чином підтримується особиста і майнова безпека кожного. Тут спрацьовує закономірність, чим активніше людина буде здійснювати діяльність з самостійного захисту своїх прав, свобод і законних інтересів, тим менше буде підстав для порушень. Вперше право на самозахист було затверджено у ст. 8 Декларації про право на розвиток 1986 p. У цій статті йшлося про те, що усі держави мусять стимулювати населення до участі в усіх сферах, як основний фактор процесу розвитку прав людини і громадянина. [4].