Застосування права являє собою спеціальну правову діяльність, що має творчий організуючий зміст. Положення про застосування права як активної творчо організуючої діяльності розроблено ще П.Е. Недбайло[1]. Слід визнати виправданим, що на первісному етапі дослідження даної проблеми в єдиному плані розглядалися всі активні форми реалізації права, які пов’язані з організацією застосування юридичних норм. Так, наприклад, постанови адміністративного судді виконують функції індивідуального автономного регулювання суспільних відносин. Саме тому при здійсненні такого роду актів необхідно в ряді випадків використовувати правила й прийоми, вироблені в області застосування права (наприклад, тлумачення, оцінка фактів, правила юридичної техніки, застосування спеціальних знань тощо).

Як зазначав С.С.Алексєєв, при розгляді індивідуально-правової діяльності під кутом зору категорії "застосування права" вона одержує адекватну умовам суворої законності трактування. Якщо органи правотворчості закладають у правову систему загальні програми поведінки учасників суспільних відносин, "то органи застосування права продовжують, "підхоплюють" почате правотворчістю – вони покликані забезпечити проведення в життя загальних програм, конкретизоване їхнє втілення в реальних життєвих процесах з урахуванням особливостей тієї або іншої конкретної життєвої ситуації [2]. Хотілось би добавити, що в умовах розвитку індустріального суспільства суб’єкту правозастосування неможливо обійтися без спеціальних знань особливо при здійсненні правосуддя.