Виконання судових рішень являє собою надзвичайно важливий критерій дієвості, ефективності та прозорості влади. Низькі показники реалізації рішень, які приймаються органами правосуддя, – свідчення недостатнього розвитку юрисдикційної системи, безсилості правосуддя, слабкої захищеності прав і свобод громадян. На жаль саме таку картину мусимо спостерігати в сучасній Україні, на теренах якої панує вельми легковажне ставлення до рішень будь-яких органів державної влади, в тому числі – судових органів. На сьогодні Україна посідає одне з перших місць за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини у зв’язку з порушенням прав людини на стадії виконання судових рішень.

Причин тому багато. Недосконалою є низка норм права, які визначають перелік рішень, які підлягають примусовому виконанню, окремі строки у виконавчому провадженні, порядок доступу виконавців під час виконання рішень до державних баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію стосовно боржників, їх майно, доходи та кошти. За загальним визнанням науковців і практиків, наразі відсутній справедливий баланс інтересів між захистом прав стягувачів і боржників, відчувається брак фінансового забезпечення виконавців, лишаються відкритими питання надмірної формалізації виконавчих дій та слабкого інформаційно-технічного забезпечення.