Зазвичай у підручниках з кримінального права питання джерел кримінального права автори обходять стороною або розглядають побіжно (розкриваючи зв'язок кримінального права з іншими галузями права) [1]. Разом з цим, питання джерел кримінального права широко і часто висвітлюється у наукових публікаціях [2]. Так, більшістю авторів підтримується позиція, що джерелами кримінального права є Конституція України, кримінальний закон (КК України 1960 р. та КК України 2001 р.), міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано парламентом, рішення Конституційного Суду України та практика Європейського суду з прав людини (далі в тексті – ЄСПЛ). Тим не менше, позиції авторів в цьому сенсі інколи різняться, зважаючи на те, що в ст. 3 Кримінального кодексу України вказується, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права [3, с. 131].

Не вдаючись в наукову полеміку з приводу переліку джерел кримінального права та їх ієрархії, зупинимось на останньому – практики ЄСПЛ. Минуло вже понад 10 років як було прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. [4, с. 260]. Як зазначається в преамбулі, закон прийнятий у зв'язку:

- з обов'язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі в тексті - Конвенція) і протоколів до неї;

- з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини;

- зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України.