Сучасна вітчизняна цивілістика та правозастосовна практика досить часто звертаються до категорії правонаступництва з метою пояснення тих чи інших правових явищ. Цивільне законодавство також оперує поняттям правонаступництва, намагаючись так урегулювати однорідні за змістом правові явища – явища, наслідком яких є припинення права/обов’язку в однієї особи та виникнення такого самого за змістом права/обов’язку в іншої особи шляхом їхнього переходу [1, с. 114].

Правонаступництво може мати місце як у абсолютних, так і у відносних правовідносинах, як у правах, так і у обов’язках, або у їх сукупності. Незалежно від характеру прав та обов’язків новий суб’єкт в правовідношенні займає місце первісного, а права та обов’язки, що переходять до нього, залишаються тотожними правам та обов’язкам первісного суб’єкта.