Наслідки двох світових війн змусили людство переглянути існуючі політичні режими, політико-правове значення держави та місце і роль людини в державі. Загальною декларацією прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН від 10 грудня 1948 року, було визначено правові принципи, відповідно до яких: всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах, мають право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників, а воля народу повинна бути основою влади уряду. Така політико-правова позиція Організації Об’єднаних Нації та післявоєнний стан країн Європи, зумовили соціально-політичну трансформацію європейського суспільства, що призвела до переорієнтації з першочергових інтересів держави на захист прав та інтересів людини. У той час, коли в країнах західної Європи відбувалися реальні зміни у підходах до вироблення політики децентралізації влади, України та певна частина країн східної Європи залишалися під впливом Радянського Союзу з його централізацією влади, яка знищувала будь які прояви автономії на місцях.

Набуття популярності децентралізованої форми державної організації, призвели до переорієнтації на запровадження права на самоврядування на місцевому рівні, навіть таких країн як: Франція та Іспанія, що споконвіку були централізованими державами. Закріплення права на місцеве самоврядування, збільшення функцій та повноважень органів місцевого самоврядування в країнах західної Європи, знайшли своє нормативно-правове відображення у прийнятій 15 жовтня 1985 р. Європейській хартії місцевого самоврядування.