На відміну від всіх Європейських країн, законодавство України передбачає норму про те, що правовий висновок ВСУ, ухвалений у зв’язку із неоднаковим застосуванням норми права судами касаційної інстанції є обов’язковими не лише для сторін цивільного спору, але й для всіх суб’єктів правовідносин. У зв’язку з цим є певні підстави вважати, що та частина рішення ВСУ , тобто правовий висновок, має юридичну силу норми права. Можна , звичайно, залишитися на рівні дискусії яким чином краще іменувати такі рішення: чи то назвати їх квазі - прецедентом, просто прецедентом чи особливим видом рішення суду, але фактом є те, що на відміну від індивідуальної дії інших судових рішень, правовий висновок ВСУ поєднує в собі риси ще й риси загальної. Саме такий, підхід закріплений законодавцем в Україні, зумовлює необхідність визначення правил застосування такого роду рішень.

На жаль, на сьогоднішній день ми маємо більше запитань ніж відповідей з приводу того, яким чином застосовувати такі рішення на практиці. Не виникає питань лише з обов’язковістю даних рішень суду, адже на них поширюються загальні положення Закону щодо їх застосування. Також не менш важливо розуміти дефініцію того, що в юридичній літературі іменують як «правовий висновок суду», адже це не весь текст рішення, а лише окрема його частина. У зв’язку з цим важливо обґрунтувати доцільність використання визнаного як в англо – американській так і в країнах континентального права поділі мотивувальної частини, адже вміщена в ньому інформація включає в себе дві групи положень: сутність рішення та те мотивування, котре містить доповнюючу силу. Відсутність останньої частини ніяким чином не впливає на характер правового висновку. У більш широкому розумінні він пояснюється як правило поведінки, обов’язкове для виконання. По суті, це відомі нам вісники, котрі публікуються у звуженому форматі. Варто звернути увагу, що далеко не всі з них відповідають вимогам законодавства.