Традиційно , в науковій літературі дане провадження залишається поза увагою юристів, так як тривалий період в структурі цивільного процесуального кодексу не було виділено такого виду провадження і воно закріплювалось в ЗУ «Про третейські суди», але не розглядалось як складова частина. Потім, коли дані провадження були включені в ЦПК України виникла необхідність обґрунтування їх правового положення в структурі цивільного процесу і , зокрема, в даному кодексі. Проблема постає в наступному. Традиційно в ЦПП виділяють три види провадження : позовне, наказне та окреме. При опрацюванні студентами даного матеріалу, зазвичай, упускається інформація про всі ті види провадження, котрі розташовані дальші в кодексі.

На даному етапі вважаємо за доцільне розпочати відмовлятися від понять «види цивільного провадження» , так як ті три види хоча і являються найбільш масовими, але все – таки порушується принцип класифікації, котрий має бути всеосяжний і проведений за одним і тим же критерієм. Неможливо виділяти в структурі цивільного процесу вид цивільного провадження і будь – які інші види провадження, котрі не включаються в дану класифікацію. Наші позиції ґрунтуються на тому , що наявний особливий суб’єктний склад (хоча в кодексі чітко не вказано хто саме являється суб’єктами даного виду провадження, але з комплексного аналізу статті можна зробити висновок, що в провадженні по оскарженню рішення третейського суду учасниками являються сторони третейського спору: позивач і відповідач в третейському розгляді). В таких провадженнях у нас ненаявний не позивач, а як прийнято його називати «заявник» , адже у формі при подачі заяви чітко вказано : найменування заявника, а опоненти даного спору в кодексі ніяким чином не названі й вживається вираз «зацікавленої сторони».