Дотримання всіх вимог процедурного провадження при вирішенні всіх без винятку справ не є ефективним, оскільки є певні категорії справ, де немає спору як такого, де достатньо дій суду для встановлення істини. Такі справи розглядаються в рамках наказного провадження.

Варто зазначити, що наказне провадження має досить велику історію. Ще в римському праві існували т.зв. преторські накази, за якими особа мала припинити певну дію, що порушує громадський порядок та зачіпає інтереси громадян. Такі розпорядження мали назву «інтердикт». Інтердикти виносилися претором після з’ясування всіх обставин справи за звернення заінтересованої особи. При цьому, інтердикти були спрямовані на пришвидшення вирішення справи [3].