У цивільному процесі законодавцем передбачена процедура, згідно якої сторони мають право дійти до мирової згоди відносно конкретного спору. Тут виникає доволі логічне питання: яким чином юридично правильно укласти дане погодження, щоб це було вигідно як для однієї, так і для іншої сторони.

Мирова угода – це мирний спосіб вирішення судового спору. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.[1]Обидві сторони йдуть на компроміс, умови якого прописують в такій угоді, і в разі, якщо це не порушує нічиїх прав – то суд його погоджує. Зазначимо, що сторонами в такій мировій угоді є позивач і відповідач. В цивільному процесі також наявні треті особи, котрі відповідно або ж заявляють самостійні вимоги, або – ні. Треті особи можуть бути вказані в мировій угоді, але всі основні зобов’язання по її виконанню покладаються на сторони. Суд в даному випадку виконує контрольну функцію : має впевнитись, що така домовленість є законною і не порушує прав жодного із сторін та затвердити дану угоду своїм рішенням.

[1] Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-ІV від 18 березня 2004 р. // ВВР. – 2004. - № 40-41, 42. – Ст. 175.