На сьогоднішній день проблема вдосконалення функціонування правової системи України набуває надзвичайно важливого значення, адже правова система являє собою комплекс взаємопов'язаних і взаємоузгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин. Проте для вдосконалення правової системи України вкрай необхідно усвідомлювати її сутність, витоки та етапи формування.

Аналізуючи розвиток правової системи України, можна визначити два основних етапи її становлення. Перший етап ознаменувався розвитком правової системи до прийняття Конституції України 1996 року. Другий етап є сучасним і являє собою розбудову і розвиток правової системи відповідно до положень Конституції.[2] До здобуття Україною незалежності та прийняття Основного Закону правовий розвиток України не відрізнявся від розвитку інших радянських республік. В Українській республіці були прийняті власні кодекси з усіх галузей права, чому сприяли дві широкомасштабні кодифікації, проведені у 1920-ті та 1960-70-ті рр.[4] Варто зазначити, що становлення нової правової системи України бере свій початок з 1990 року. Адже саме в 1990 році в Україні були прийняті закони, які закріпили нові принципи, серед яких пріоритет прав і свобод людини, багатопартійність, рівність усіх форм власності, конституційний контроль. Нововведені правотворчі акти відіграли важливу роль у переході держави від соціалістичного до романо-германського типу правової системи. З 1996 року, який ознаменувався прийняттям Конституції, починається другий етап становлення правової системи України. З прийняттям Основного Закону починає здійснюватися правове регулювання тих сфер суспільної діяльності, які раніше не були регламентовані. Варто зауважити, що були прийняті закони по регулюванню діяльності у банківсько-фінансовій сфері, екологічні закони, правові акти, які стосуються приватизації та питань конституційного ладу – введення інституту президентства, розподілу влади.[1]