У контексті розвитку теорії та практики втілення особистих немайнових прав, одне із яких право на свідомість (як таке, що витікає із права на недоторканість), потребує наукової уваги проблематика визначення статусу нейролінгвістичного програмування (НЛП). Дистанція між законодавчим регулюванням та усвідомленням практичної ролі НЛП, нажаль, не працює на випередження «потенційних» проблем.

Як процедури, що формують модель успішної психотерапії, унікальні можливості даного напряму надають змогу досягати взаємопорозуміння з оточенням, адже: активізовані розумові здібності (нейро); особливим чином використовується мова (лінгвістичне) для досягнення цілей та успіху; управління розумом, психікою, приведення своїх переконань та цінностей у відповідність з бажаним результатом (програмування) [1, с. 62]. НЛП являє собою процес прискореного навчання і перенавчання, позбавлення від небажаних стереотипів поведінків, створення їх нових програм [5, с. 215]. НЛП висвітлює, яким чином зрозуміти і досягти успіх, так, щоб відчувати значно більше таких моментів. Це є спосіб відкриття і розвитку індивідуальних, природних здібностей, спосіб віднайти те, що є найкращим у власній особі та в інших [2, с. 9]. Тобто, однакові засоби впливу (у даному випадку методики побудови спілкування, способу мислення, світосприйняття) у рівній мірі застосовуються до різних груп людей.