Верховна Рада України у 2014 році ухвалила Закон України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», яким створила «Національну суспільну телерадіокомпанію України», 100 відсотків акцій якої належить державі. Події ці супроводжувалися революційним духом «змін країни на краще», а відтак і великою кількістю лозунгів, запровадження яких в умовах реального життя часто є складним багатогранним процесом, а інколи й взагалі неможливе. Концепція суспільного телебачення і радіомовлення є важливою з позицій функціонування демократії. Базовими принципами цієї концепції є ідея інституційної та редакційної незалежності. Сутність цих ідей пов’язана з принципом об’єктивності інформації, що на законодавчому рівні забезпечується через заборону органам державної влади та органам місцевого самоврядування втручатися у діяльність інституту суспільного телерадіомовлення. Крім того, законодавчо повинні бути закріплені норми, що обмежують можливості держави впливати на мовника через елемент фінансування. Так все виглядає в теорії, чи принаймні такий погляд на концепцію суспільного мовлення зазвичай зустрічається не тільки в тематичних журналістських статтях, але й у наукових працях. Останні часто наслідують трендову наррацію, підтверджуючи міфологічні для України погляди на концепцію суспільного телебачення і радіомовлення. Насправді ж моделі фінансування суспільного мовлення у різних європейських країнах різні. Наприклад, у Іспанії і Фінляндії вони на 100% фінансується з державного бюджету, у Швеції та Норвегії – на 100% зі збору коштів від телеглядачів (абонплати).