Сьогодні ми спостерігаємо те, як представники української політичної еліти намагаються встановити всезагальний контроль через використання різноманітних маніпулятивних стратегій, спрямованих на реалізацію вимог влади, а сила влади проявляється не через створення та посилення соціальних інститутів, а через маніпулювання масовою свідомістю, ініціювання та спрямування діяльності масової людини. Розпад соціалістичної системи і створених нею владних структур не призвів до встановлення очікуваного верховенства індивідуальної свободи, при якому гарантія прав особи постала б основою суспільного життя.   Система влади стала базуватись на кланово-клієнтських зв’язках, встановлення і підтримання яких вимагає встановлення контролю над масовою свідомістю.  Декларовані владою установки не можуть бути реалізовані більшістю населення та є, по суті, формальними.   Права та обов’язки рядових членів суспільства широко рекламуються, вимагається беззаперечне виконання обов’язків при важкості їх реалізації.  Станова градація, яку змінила кланова, призводить до виникнення формальної демократії, нерівності, сильного соціального розшарування. Процедурно-правова рівність також стає формальним, у свідомість масової людини впроваджують установки, що закріплюють подібну недосконалість.